Студентка п’ятого курсу медичного факультету Руслана Хруставка переконана, що будь-яка волонтерська робота є дуже цінною, адже несе допомогу тим, хто її потребує. Особливо важлива вона впродовж останніх років, у часі повномасштабного вторгнення. Тож Руслана за покликом серця не лише долучається до волонтерських проєктів, що вже існують у нашому університеті, а й створює власні.
– Які риси студентки ТНМУ Руслани Хруставки допоможуть їй стати справжньою лікаркою?
– Це, мабуть, комунікабельність, наполегливість, дисциплінованість і певною мірою скрупульозність.
– Якщо б вам довелося відрекомендувати себе людині, яка бачить вас вперше, що розповіли б насамперед?
– Насамперед я б відрекомендувалася. А далі все залежатиме від людини й середовища, в якому це відбуватиметься.
– Як повномасштабна війна змінила ваш світогляд і життя?
– Життя загалом не змінилося, радше змінилося ставлення до нього. Війна дала мені розуміння пріоритетності, а також неважливості матеріальних речей. Найважливіше нині для мене – це життя, здоров’я та рідні люди поруч.
– Ви активно долучаєтеся до волонтерської роботи університету, особливо проєктів, пов’язаних з допомогою нашим військовим. Який з-поміж них для вас найважливіший?
– Передусім зауважу, що для мене будь-яка волонтерська діяльність є важливою, адже несе за собою допомогу тим, хто її потребує. У наш час це особливо цінно.
З перших курсів навчання в ТНМУ я є учасницею команди проєкту «Скринька хоробрості», що має на меті подарувати приємні емоції діткам, які борються з онкологічними захворюваннями. Після кожної болючої процедури дитя має змогу обрати для себе із скриньки іграшку, яка бодай трошки дозволить полегшити неприємні відчуття від медичної маніпуляції, що була напередодні.
Навесні цього року разом з колегою Мирославом Федоровичем організовувала ініціативу «Наліпка хоробрості». Кожен невеликий внесок за таку наліпку допомагав поповнити «Скриньку хоробрості» й таким чином зібрати кошти на придбання іграшок для дітей, які перебувають на лікуванні в гематологічному відділенні Тернопільської міської дитячої лікарні.
Ще один проєкт «Светр розпусти – клубок ниток на ЗСУ зроби», який я зініціювала в нашому університеті торішнього листопада, спрямований на допомогу для наших захисників і пов’язаний з теплом. Ідея полягає в розпусканні плетених светрів на нитки, що стають матеріалом для теплих шкарпеток військовим. Оскільки зараз надворі вже знову осінь, помітно холодає, особливо вночі, нашим завданням є зробити так, щоб ноги наших воїнів були в теплі. Наразі маємо велику потребу як і у светрах, так і у волонтерах, які допомогли б розпускати їх. Тому буду дуже вдячна, якщо серед читачів знайдуться ті, хто долучиться до нашої команди.
– В яких ще напрямах позанавчальної роботи берете участь? Що спонукає вас до цього?
– Значну частину свого часу я приділяю також науковій роботі. Зізнаюся, належу до таких людей, які намагаються робити все ідеально та зрозуміти найменшу деталь кожного складного процесу. Наш же організм – надзвичайно складна система з безліччю різних механізмів і взаємопов’язаних явищ, які ще й не до кінця вивчені. Тож мати справу з наукою, захоплюватися нею, заглиблюватися – це щоразу проходити заплутаний лабіринт. Цей шлях доволі складний, проте саме в цьому постійному пошуку й полягає справжнє задоволення науковця, бо кожен вихід з цього лабіринту – маленький крок до пізнання самого себе.
– Чи обрали вже для себе конкретні напрями наукових досліджень?
– Наразі мене цікавлять різні напрями: від патоморфології й до клінічних дисциплін. Брала участь у конгресі студентів і молодих учених «Майбутнє за наукою» в нашому університеті, їздила на наукову конференцію, що відбувалася в Ужгороді, в онлайн-форматі доєднувалася також до міжнародних наукових конференцій. Гадаю, що продовжуватиму власні сили в науці й надалі.
– Знаю, ви долучалися також і до просвітницької роботи?
– Так, проводили з колегами лекції, зокрема, на тему харчування для учнів тернопільських шкіл. Завжди важливо для мене було побачити, як діти реагують, розказати їм щось більш цікаве та корисне, а особливо поспілкуватися наприкінці лекції, коли в них з’являлися запитання. Інколи бувало доволі важко втримати їхню увагу, тож доводилося постаратися знайти для цього якийсь оригінальний підхід. Тішуся, що мені це вдавалося. Словом, це був дуже цінний досвід.
– Часто кажуть, що навчатися в медичному виші особливо важко. Погоджуєтеся з такою думкою?
– Не можу бути цілком об’єктивною, відповідаючи на це запитання, бо не навчалася в закладах освіти, що не пов’язані з медициною. Проте справді навчання в медичному університеті складне. Йдеться не лише про отримання диплома, а про постійний процес самовдосконалення, адже лікар повинен безперервно навчатися, слідкувати за новими дослідженнями та технологіями. Це вимагає не лише дисципліни, а й справжньої любові до своєї професії.
– Як вам вдається поєднувати навчання, активну громадську та наукову діяльність? Які секрети вашого особистого тайм-менеджменту?
– Чесно кажучи, секретів немає, бо не завжди це вдається. Проте, щоб поєднати ці сфери, необхідно розставити пріоритети. Важливо також створити комфортне робоче місце й мінімізувати відволікання. Але, мабуть, найголовніше те, що потрібно просто любити свою справу. Адже коли подобається те, чим займаєшся, знаходити час на все стає набагато легше.
– Чому обрали для навчання саме ТНМУ?
– Коли на момент вступу обирала університет, то опиралася як на враження знайомих, які навчалися в тому чи іншому виші, так і на відгуки в інтернеті. Найкращим вибором став Тернопільський національний медичний університет ім. Івана Горбачевського, й дуже рада, що не помилилася.
– Що найбільше вразило вас у ТНМУ та що було найскладнішим, коли щойно вступили?
– Напевно, найбільше мене вразило тепле ставлення викладачів до студентів. Особливо запам’яталося звернення «шановні колеги», яке одразу створювало атмосферу взаємоповаги й знижувало напругу перших занять, коли всі відчували певне хвилювання. Найскладнішим же для мене було адаптуватися до онлайн-навчання, що на той час у нас було, та великого обсягу інформації, особливо в перші тижні.
– Які поради з власного досвіду дали б нинішнім першокурсникам?
– Не бійтеся ставити запитання викладачам, якщо щось не розумієте. Знайомтеся зі студентами старших курсів, у них для вас завжди знайдеться багато корисних порад. І не забувайте про власне здоров’я: добре спіть, збалансовано харчуйтеся та обов’язково знаходьте час на відпочинок.
– Як ви любите відпочивати?
– Для мене одним з найкращих способів відпочинку є заняття спортом. Фізична активність допомагає мені не лише підтримувати тіло в тонусі, а й знімати стрес і покращувати настрій.
Та, мабуть, найбільше люблю просто повалятися в ліжку та добре виспатися.
– Коли зрозуміли, що хочете пов’язати життя саме з медициною?
– Мій шлях в царині медицини розпочався ще у Чортківському на той час державному медичному коледжі, де і зародилися мої теплі почуття до цієї науки. Саме там зрозуміла, що хочу вивчати медицину глибше, тому й вступила до нашого навчального закладу вищої освіти.
– Чому вирішили вступати у медичний коледж? До слова, ви уродженка Чорткова?
– Так, я народилася в Чортківському районі. Зізнаюся, після закінчення дев’ятого класу не знала куди вступати. Ми з татом їздили в різні коледжі на День відкритих дверей, щоб ознайомитися із закладами та професіями, які в них можна здобути. Саме у Чортківському медичному коледжі мені дуже припала до душі атмосфера. На той час я ще не була остаточно впевнена, що медицина – це моє. Вирішила для себе: якщо мені не сподобається, то після другого курсу, склавши ЗНО, оберу іншу спеціальність і вступлю деінде. Проте навчання мені сподобалося, медицина зацікавила, тож вирішила продовжити поглиблювати свої знання й вміння у цій галузі. І не помилилася.
– Вже визначилися зі спеціальністю?
– Медицина неймовірно різноманітна. Кожне її відгалуження мене захоплює по-своєму. Звісно, є напрями, що мені більше до вподоби, є такі, що менше подобаються. Втім, про свій вибір наразі ще не можу сказати щось конкретно. Та попереду насичені й не менш цікаві два роки навчання, які, впевнена, допоможуть мені остаточно визначитися з майбутньою спеціалізацією.
– Запитання-фантазія: якщо б ви могли мандрувати в часі, куди б відправилися та чому?
– Оскільки мене цікавить історія, то я, безсумнівно, хотіла б побувати у різних епохах існування нашого світу. Дізнатися, як колись жилося, які були цінності в той чи інший час, який лад. Як ми всі знаємо, історію пишуть переможці. Тож мені було б дуже цікаво взнати, як все було насправді.
– Що вас надихає та додає сили у складні моменти?
– Мабуть, відчуття того, що моя праця не марна, а приносить результати. Коли бачиш, як твої зусилля втілюються в життя, як твої ідеї стають реальністю, це надає неймовірного поштовху до нових звершень. Це відчуття досягнутої мети, навіть маленької, мотивує рухатися далі та прагнути до більшого.
– Що найважливіше дав вам Тернопільський національний медичний університет ім. Івана Горбачевського?
– Людей. Щирих, відкритих і неймовірно талановитих.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлина з особистого архіву Руслани Хруставки